Вы здесь

Т. Г. Шевченко і Запоріжжя

Доповідь завідуючої відділом краєзнавтва Ганни Нагорної на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Бібліотечне краєзнавство у культурному просторі України» 20 листопада 2013 року.
Якщо плоть Шевченкова народжена
кріпачкою в Моринцях на Черкащині,
то його дух народжений і виплеканий
Хортицькою свободою, запорозькою демократичністю,
непокорою та болестями народного лицарства.
Д. Павличко.
 

Ім`я Т.Г. Шевченка , його творчість нерозривно пов’язані з нашим краєм, де Кобзарева муза припала до чистих джерел національної історії і народної героїки, де Хортицькі граніти стоять на сторожі нашого духовного безсмертя.
Серед струн, що постійно дзвеніли в його душі і давали йому силу і віру, була і «запорозька». Запорожжя увійшло в душу поета ще в ранньому дитинстві – розповідями діда, піснями лірників, думами кобзарів, адже коріння Шевченкового роду по материнській і по батьковій лінії сягає в Запорозьку Січ. Нащадки Шевченка розповідають, що його предок був січовиком, служив у Чигиринському полку, брав участь у битві під Жовтими Водами. Прадід поета (по лінії матері) воював на Запорозькій Січі, був учасником Коліївщини.
Ще до зустрічі з Хортицею поет володів значним історичним матеріалом, багато знав про морські походи запорожців, про славетні битви з польською шляхтою, про боротьбу проти турецько-татарської агресії. Запорозька Січ сприймалася ним як осередок волі, центр національно-визвольної боротьби. Свої знання Шевченко черпав з кращих історичних праць свого часу – І. Срезневського «Запорожская старина», козацьких літописів С.Величка, Г. Грабянки, М. Коржа, Самовидця та ін.
Про це свідчить історична зрілість його поем «Гайдамаки»і «Гамалія», які були написані до першої подорожі на Україну.
В історико-героїчній поемі «Гайдамаки» поет вперше створив образ Хортиці.
«Грай, кобзарю, лий шинкарю!» -
Козаки гукали.
Шинкар, знає, наливає
І не схаменеться,
Кобзар вшкварив, а козаки –
Аж Хортиця гнеться –
Метелиці та гопака
Гуртом оддирають…»
В десятках його творів оспівується Запорожжя, Запорозька Січ і Хортиця. Вся творчість Кобзаря пройнята болісною пам`яттю минулої запорозької слави.
Запорізький письменник П.П.Ребро у своїй книзі «Т.Шевченко і Запоріжжя» пише: «І коли ми сьогодні кажемо, що в творах Шевченка термін «Запорожжя» зустрічається 14 разів, «запорозький»-16, а «запорожець» - аж 44 рази, то це – не просто захоплююча арифметика , а свідчення великої любові поета до нашої землі, щирого захоплення її легендарною історією , постійного тяжіння до її цілющих джерел. А ще ж рука геніального поета 6 разів вивела слово «Хортиця», 7 разів - «Великий Луг» , 23 рази – слово «Січ», яке в нього майже завше було синонімом слова «Запорожжя».
Із-за Дніпра широкого» зове він свої думи («Думи мої, думи мої»), ранкову зорю просить розказати «Як у Дніпра веселочка воду позичає», уві сні бачить козацьку церкву над Дніпром, яка даремно чекає запорожця із Лугу. В поемі «Іржавець» поет розказав «як покидали запорожці «Великий Луг», »Січ». Поему «Чернець» присвятив запорожцю Семену Палію. У вірші «У неділеньку у святую» він прославляє «преславного запорожця Павла Наливайка». Запорозькому козацтву – безстрашному і справедливому - присвятив він ще багато своїх віршів («У тієї Катерини», «Ой чого ти почорніло», «Не хочу я женитися») та ін. Та й у своєму «Заповіті», вважає Петро Павлович, він пише саме про Запорожжя, про Дніпрові пороги, адже Дніпро ревів у порогах, і Ревучим люди називали поріг «Ненаситець».
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий».
З існуючих біографій Кобзаря відомо, що він відвідав острів у липні – серпні 1843р. під час своєї першої подорожі Україною. Це була омріяна й вистраждана мандрівка молодого Тараса на рідну Україну після багатьох років розлуки з нею.
У вірші «Не хочу я женитися» поет устами козака говорить про свою давню мрію…
«Піду я одружуся
З моїм вірним другом
З славним військом запорозьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити…»
Побачене і почуте на Запоріжжі надзвичайно вразило поета . Зустріч із запорозькою дійсністю, яка так контрастувала з мріями поета, потрясла і мала виключне значення у формуванні революційно – демократичних поглядів Т. Шевченка. Не випадково І.Франко його поезію цього періоду вважає суцільно політичною. Образно кажучи, Хортиця стала горнилом духовного меча українського Прометея.
За переказами відомо, що він зупинився в с. Вознесенівка (зараз територія м. Запоріжжя) у сім`ї Прокопа Булата, де прожив близько двох тижнів. Ночував під старою грушею. За цей час він, користуючись послугами сина Прокопа Булата Романа, кілька разів на човні перепливав Дніпро, щоб дістатися острова , який обійшов по колу. Ходив стежками легендарної Хортиці, оглядав залишки козацьких укріплень, поміж похиленими хрестами козацького кладовища, зарослого бур`яном, був зачарований красою порогів і круч великого Славутича. І, як свідчать дослідники його творчості, у селі Вознесенівці, читав селянам свою поему «Катерина».Були записані спогади старожила Вовниги Власа Сербіченка, який розказував, що одного разу йдучи до с. Нікольське , він зустрів Т. Г. Шевченка, який ходив вклонитися «Діду»(так називали Ненаситецький поріг).
У своєму листі до Я. Кухаренка, наказного отамана Чорноморського козачого війська, генерал – майора, українського письменника й етнографа Шевченко згадує свою минулорічну подорож Україною, зокрема Хортицю: «Був я торік на Україні – був у Межигорського спаса. І на Хортиці, скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями , щоб вони переказилися. Заходився оце, вернувшись в Пітер, гравірувати і іздавать в картинах остатки нашої України…». Над чим же плакав Великий Тарас? Його вразила Хортиця : чужоземні колоністи, користуючись пільгами, наданими царатом, жорстоко експлуатували селян, учорашніх козаків, а на могилах січовиків вирощували картоплю…В грудні 1845р. у своєму відомому творі «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» поет з обуренням написав:
«І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров`я
Та хвалите Запорожжя.
А чиєю кров`ю
Ота земля напоєна,
Що картоплю родить,
Вам байдуже.
Аби добра була для городу.»
З Олександрівська Тарас Григорович поїхав далі по місцях запорозьких Січей.
Запорізький краєзнавець М. П. Шевельов у своїй книзі «Над синню буйного Славути…» пише, що напередодні 150-літнього ювілею Т. Г. Шевченка запорізький художник Микола Журович подарував обласному краєзнавчому музею Шевченкового «Кобзаря» випуску 1840р., який купив у лахмітника на Великому базарі. Він стверджував, що на титульному аркуші можна було розібрати дарчий надпис олівцем «Вчительці Катерині». Випитавши у перекупника адресу останньої володарки книги, приїхав до неї і вона розповіла , що «вчителька Катерина» - її рідна бабуся, служила у школі для дітей відставних військових колишньої Олександрівської фортеці. Збірка була подарована вчительці заїжджим художником, який «малював могили і церкви»- з вдячністю за те, що знайомила його з містом та околицями.
Що міг малювати Т.Шевченко у Олександрівську? Що його цікавило? У проханні до Петербурзького «Общества поощрения художников», обгрунтовуючи задум альбому «Живописная Украина», він обіцяв увічнити для нащадків «следы вековых потрясений, поэтические предания о доблестных подвигах предков и разнообразные красоты природы». Де ж поділися ці ескізи ? Марко Петрович пише: «Альбоми з етюдами та малюнками 1843 року були вилучені у Тараса Шевченка під час арешту на Дніпровській переправі у 1847 році. Якимось неймовірним шляхом вони потрапили перегодом до польського археолога і колекціонера Костянтина Свідзинського. Вже після його смерті Пантелеймон Куліш згадував : «Дивним і незбагненним явищем було б для якого-небудь малоросійського пана умираючий поляк, католик і аристократ, оточений такими речами, як мідні дошки з українськими сценами, гравірувані поетом Шевченком, як його дорожні альбоми, набуті з десятих рук за велику плату».
Сьогодні пам'ять про перебування Т. Г. Шевченка на Вознесенці зберігає стара груша. Щороку на День народження поета сюди з`їжджаються представники всіх районів області, вчителі проводять біля неї відкриті уроки. Народні майстрині, вишивальниці приносять свої твори, присвячені поету, його творчості . Зокрема багато творів шевченківської тематики є у народної майстрині В.Г. Харлової. У липні 2013р. відбулися урочистості, присвячені 170-й річниці з дня перебування Т.Г. Шевченка на Запоріжжі. Учасники, у святковому вбранні , у вишиванках йшли урочистою ходою з майдану Фестивального до «груші Булатів» - місця, де Шевченко жив, перебуваючи на Запоріжжі. Там відбулися виступи – читання поезії Т. Г. Шевченка, власної поезії місцевих авторів, звучали пісні у виконанні запорізького співака і композитора А. Сердюка, хорових колективів, фольклорних ансамблів, бандуристів.
Покоління запорожців глибоко шанують пам`ять про народного генія, вірного сина України, полум’яного борця за добро і свободу. Щороку в області проводяться культурно-мистецькі заходи присвячені пам`яті Т. Г. Шевченка.
Яскраво засвідчують цю всенародну любов до Кобзаря документи, що зберігаються в фондах Державного архіву Запорізької області. Вони розповідають про те, як шанували пам`ять поета на Запоріжжі , починаючи з подій столітньої давності (Тарас Шевченко і Запорізький край : за документами Державного архіву Запорізької області. - Запоріжжя, 1992. 118 с.) . Цінним джерелом є і книги. Так Журнал «Кіевская старина» за квітень 1901 р.писав : «26 февраля с.г. в Александровске, (Екатеринославской губернии), в театре Молчановского, был устроен кружком почитателей украинского поэта Т. Г. Шевченка, в память сорокалетней годовщины его смерти, литературно-вокальный вечер в пользу библиотеки и бедных. На вечере П.И. Чижевским была прочитана биография Тараса Григорьевича, после чего перед туманной картиной (портрет Шевченка) местный поэт Т.А. Полищук прочел свое стихотворение, посвященное памяти Т. Г. Шевченка. Дальнейшая программа вечера, состоявшая из трех отделений была посвящена исключительно исполнению украинских песен хором, под управлением Н. С. Попова, и чтением произведений чествуемого поэта. Сбор от вечера достиг почти 400 рублей».
Серед тих, хто популяризував творчість Шевченка почесне місце займають наукові працівники і діячі мистецтв Запоріжжя : Михайло Давидович Бернштейн, Микола Севастянович Державін, Трохим Абрамович Зіньковський, Іван Сергійович Паторжинський, Опанас Георгійович Сластіон та ін.
Присвятили Кобзарю свої вірші і запорізькі поети: П. П. Ребро, М. Х. Лиходід, М. Р. Ласков, О. Семко та ін.
1987р. м. Запоріжжя було удостоєне великої честі. З 9 по11 березня у нас проходило Всесоюзне літературне свято «В сім`ї вільній, новій». В дні вшанування 175-х роковин поета запорожці виступили з ініціативою побудувати йому достойний пам`ятник. В Запоріжжі було оголошено про збір коштів. Багато переказів надходило з інших областей, республік, із-за кордону, зібрали чималеньку суму, та через інфляцію ці гроші перетворилися на папірці…
Сподіваємося, що пам’ятник все ж таки побудують. Вже обрано проект майбутнього пам`ятника (автори: архітектор Ю. Бірюков і скульптор В. Дубінін). Постане монумент неподалік міськвиконкому і палацу культури «Дніпроспецсталь». Прийде час і образ Кобзаря вознесеться на святій землі козацької слави так же гордо й велично, як він вознісся вже в багатьох містах і країнах світу: в Києві, Каневі, Харкові, Москві, Вашінгтоні, Палермо, Сіднеї, Парижі, та інших містах.
В цей же час колектив обласного українського музично-драматичного театру імені М. О. Щорса (нині академічний обласний український музично-драматичний театр імені В. Магара) підготував виставу «Душі натхненна ліра»(за творами Т. Г. Шевченка). До речі , за даними відомого мистецтвознавця В. М. Гайдабури в Запоріжжі під час окупації працював український драматичний театр, в репертуарі якого були 24 вистави, в т.ч. - «Назар Стодоля» за п’єсою Т. Г. Шевченка. Вона мала особливий успіх у глядачів.
В засобах масової інформації з`явилося повідомлення , поширене прес-службою Національного заповідника Хортиця, що його керівництво і колектив планують реалізувати тематичний проект «Кобзар на Хортиці», адже ще у 1964 році, коли створювали проект Заповідника, у плані були і парк , і пам`ятник Т. Г. Шевченку. Парк є, а на місці пам`ятника вже багато років стоїть пам’ятний знак у вигляді каменю з написом…
На відзнаку 175-річчя від дня народження видатного українського поета у жовтні 1989р.біля Шевченківської районної ради м. Запоріжжя було відкрито невеличкий пам’ятник Т. Г. Шевченку.
8 вересня 2000 року біля Запорізького національного університету встановлено погрудя поета створене на основі автопортрету часів заслання: молодий, засмучений Тарас дивиться на нас з великою тугою в очах зі «захалявною книжечкою»в руці.
З нагоди 190- річчя з дня народження поета в Музеї історії запорозького козацтва на Хортиці відкрито меморіальну дошку з барельєфом Т. Г. Шевченка (автори – скульптор О. Башкатов і архітектор Ю. Бірюков).
У м. Енергодарі встановлено погруддя Т. Г. Шевченкові у 2004р.(скульптор Ф. Г. Логвинов). Поетові відведено найпочесніше місце на майдані біля палацу культури «Сучасник».
«Тарасова стежка»- так називається туристично-меморіальний маршрут, відкритий у північній частині о. Хортиця в 2005 році. На ньому встановлено 7 гранітних стел, на яких викарбувано слова Т. Шевченка, присвячені Запоріжжю, Хортиці, Великому Лугу.
Декілька років на обласному радіо звучала авторська програма запорізького письменника, почесного доктора Запорізького національного університету П. Ребра «Тарас Шевченко і Запоріжжя».
Запорізькі бібліотеки , притаманними їм формами і методами роботи пропагують творчість Т. Г. Шевченка, відзначають роковин великого сина нашого народу. Зокрема, проводять тематичні літературні вечори, організують виставки літератури, в краєзнавчому каталозі виділено розділ «Т. Г. Шевченко і Запорізький край».
Нестримно плине час, та чим далі тим дорожчим стає нам геній Шевченка. В області є 14 населених пунктів, названих його ім`ям , десятки будинків культури, кінотеатрів, книгарень, бібліотек, шкіл, парків, вулиць. Його ім`я носить один з мікрорайонів м. Запоріжжя, завод у м. Вільнянську та ін. Йому присвятили свої вірші запорізькі поети, написали
По-новому дзвінко і чисто звучить Кобзареве слово, »Бо знать, од Бога – і голос той , і ті слова!» , вони допомагають нам знайти відповідь на питання, що одвічно хвилює народ – хто ми і де наші корені. Його слово залишається совістю народу, могутньою зброєю в боротьбі за рівність людей і народів. І так буде, допоки житиме на землі хоч один українець.
 
Використана література:
 
Ребро П. Т. Шевченко і Запоріжжя : доповіді, статті, вірші, хроніка. Кн.2 / П. П. Ребро. – Запоріжжя : «Байда», 2007. – 120 с.
Рекубрацький А. Хай біля нас і постане Тарас : [вірш] // Рекубрацький А. Не догорить свіча по Україні. - Запоріжжя, 2004. - С. 216 - 217.
Завгородній Ю. Тарас Шевченко і острів Хортиця : модерні витоки відродження давньої святині / Ю. Завгородній // Хортиця. - 2013.- № 4. - С. 83 - 88.
Ребро П. Хортиця і Тарас Шевченко // Хортиця. - 2013.- № 4. - С. 81 - 83.