4 листопада у бібліотеці відбулося вшанування пам'яті відомого запорізького поета Миколи Хомича Лиходіда, якому 1 листопада виповнилося б 70 років. Учасники зібрання згадували Миколу Лиходіда як обдарованого поета, чудового журналіста, правдиву й чесну людину, зі щемним болем згадували такі рядки поета:

На лузі стоятимуть люди
Очима до неба: «Диви…»
Мене тоді вже не буде,
Коли погукаєте ви.
Про значення творчої спадщини обдарованого поета добре сказав багаторічний керівник Запорізької письменницької організації у минулому Петро Ребро: «Микола Лиходід оспівав у своїх творах, навіки ввів у літературу рідні йому Михайлівку, Любимівку, Пришиб, а з ними і все Запоріжжя, залишив яскравий значний слід в українському письменстві». Вірші він почав писати рано. Вони з’являлися в обласній та республіканській пресі, в журналах «Вітчизна», «Жовтень», «Дніпро». А в 1963 році в київському «Держлітвидаві» вийшла перша збірочка поезій молодого запорізького автора «Сонце». Згодом вийшло 17 книжок Миколи Лиходіда. Проте його перша маленька книжечка вже сповістила про прихід в українську літературу серйозного, вдумливого поета. Павло Тичини в своїх «Щоденникових записах»наводив рядки Лиходіда з його вірша «Дядько Яким»:
«І звичайна робота
Земних, грандіозних людей.
Ось поєднання двох слів - протилежного значення - діє на тебе силою якоюсь». 
Нема з нами Миколи Хомича. Але учасники урочистостей впевнені - ще довго-довго звучатиме його правдиво-натхненне слово. Усе, що він зробив для свого народу, завжди буде з нами.